Семь смертей Эвелины Хардкасл

Сім смертей Евеліни Хардкасл – рецензія зі спойлерами

Про цю книгу я чула, як про заплутану, загадкову, мені говорили готуватися до мозкового штурму і вибуху мозку. Я думала, що буду постійно переглядати перші глави, досліджувати і напружено думати над тим, що відбувається в книзі. Але ні, нічого подібного зі мною не сталося. Автор, Стюарт Тернон, сам постійно і дуже детально все пояснює, я б сказала він перепояснював, взагалі ніякої інтриги до не залишилося.

Читаючи книгу “Сім смертей Евеліни Хардкасл” мене не покидало відчуття, що це сценарій до комп’ютерної гри.

Сюжет книги

Книга починається з того, що головний герой приходить в себе в лісі, він не пам’ятає про себе нічого, бачить жінку, яка біжить по лісі, чує постріл і згадує ім’я Анна. Якийсь чоловік вручає йому компас і каже “На схід”. На сході виявляється великий старовинний занедбаний будинок, маєток Блекхіт.

Маєток належить подружжю Пітеру і Хелені Хардкасл і сьогодні вони влаштовують бал. А 19 років тому в цей день був убитий молодший син Хардкаслів – п’ятирічний Том. Вбивць було двоє, один повішений, другому вдалося втекти. З нагоди балу з Парижа приїхала Евеліна Хардкасл – старша дочка, а ще є син Майкл. І ось цю саму Евеліну ввечері повинні вбити.

Головний герой поступово з’ясовує, що зараз він доктор Себастьян Белл і що йому належить прожити вісім днів в різних іпостасях, про які він поки не знає. І що об 11 вечора він повинен прийти до ставка і сказати ім’я вбивці Евеліни Хардкасл. У нього є два конкурента – жінка Анна і ще хтось невідомий. На відміну від головного героя, вони мають завжди одеу іпостась і проживають тільки один день, потім все забувають і починають спочатку. А ще головному герою потрібно побоюватися лакея, який прагне вбити всі його іпостасі.

Мої враження

По суті це звичайний детектив, розслідування вбивства, огорнуте в фантастичну обгортку. Я читала рецензії, багато пишуть, що плуталися в героях і подіях, для мене взагалі-то проблем з подіями і героями не було. На початку книги дан план маєтку – мені він не знадобився, але пороздивлятись було цікаво, а ось список запрошених на бал і список слуг був вельми корисний – тому що в книзі багато імен схожих, і я поглядала в шпаргалку час від часу.

Схема маєтку Блекхіт

Дивна, на мій погляд, мотивація Айдена Слоуна потрапити в Блекхіт – він прийшов мститися за вбивство сестри, мучити Анну, і застряг там на 30 років. І яким чином він її мучив? Правда, потім він взагалі забув хто він і навіщо тут і що Анна міжнародна терористка. Робити Анну міжнародною терористкою теж якось вже занадто пафосно – ну могла б просто сестру вбити, з ревнощів або там ще. А то ніби професор Моріарті в спідниці. За що загримів у Бекхем третій гравець, не зрозуміло, зате він пам’ятає дружину і сина, хоча не повинен. І він, до речі, як для людини, який проживав тільки один день, занадто багато знає. Ну може він собі якийсь блокнот передавав, як одна з іпостасей Айдена передавала Анні альбом з нотатками.

Головне питання, яке у мене залишився – чи повернеться Айден молодим через 30 років, або він повернеться молодим в точку відправлення – що було б найправильніше, або він повернеться старим через 30 років, з яких він пам’ятає лише наступні вісім днів – і заради чого він витратив 30 років свого життя. А якою вийде Анна?

А ще як ця “в’язниця” влаштована технічно? Їх розум завантажували в віртуальний світ з дня в день, як в Аватарі або Ванільному небі, або їх відправляли в один і той же день за допомогою машини часу – я до того, що в самому Блекхіті пройшло безліч однакових днів або там тільки один день існує? Такі питання у мене залишилися, а ось питань до того, що відбувалося в Блекхіті у мене взагалі немає.

Коли з’явився Чумний лікар і зняв маску, тут вже був перебір. Якщо б автор не став пояснювати, що це така в’язниця, то було б цікавіше, на мій погляд, була б якась недомовленість, а так все розклали по поличках і навіть не цікаво. Хоча думки про в’язницю у мене з’явилися ще в першій половині книги, після того як Чумний лікар кілька разів повторив головному герою, що той тут добровільно. А інші не добровільно. Ну значить це така хитра в’язниця. Насправді є багато фільмів та ігор комп’ютерних зі схожими ідеями, і ось навіть таке щось схоже на цю книгу я або дивилася або грала.

Я знаю, що є всякі дослідження, люди розбирають книгу по абзацам, в який момент де знаходилась кожна іпостась, але мене історія не захопила настільки, що б в цьому копирсатися. Бакман в своїй останній книзі набагато цікавіше накрутив. Ось там я дійсно поверталася назад, що б перечитати і усвідомити.

Мої висновки: книга цікава, але одноразова.

Читайте також:

Leave a Reply