Памуккале

Екскурсія в Памуккале з Anextour – відгук

Про Памуккале ми начулися ще до поїздки в Туреччину від друзів, по-цьому потрапити туди було питанням номер один.

Перед поїздкою до Туреччини на Tripadvisor я знайшла хорошу місцеву турфірму з екскурсією в Памуккале за 26 доларів. Але по дорозі з аеропорту гід Анекс докладно розповів про загибель туристів на екскурсіях в інших фірмах і ми вирішили взяти екскурсію в Анекс за 65 доларів. Наївні, ми вважали, що все буде так само прекрасно, як екскурсії від приймаючої турфірми в Індії або Тунісі, коли все пройшло як по нотах. Але, як виявилося у готельних екскурсій в Туреччині є свої, не дуже приємні особливості, які сильно зіпсували нам враження про країну.

Отже, забрали нас о 4 ранку, при тому що наш готель був останнім з усіх. У скільки забирали тих інших людей, які вже були в автобусі, я навіть не знаю. Автобуси у Анекс хороші, це плюс. У Туреччині в автобусах потрібно пристібатися. У перший час їзди ми зробили щонайменше три зупинки. Спочатку забирали другого водія, потім трошки заправилися, потім чекали туристку, яка проспала і наздоганяла на таксі. Потім до нас ще привезли 15 чоловік з Белека.

Нарешті в салоні вимкнули світло і дали нам поспати години півтори до сніданку.

Приїхали ми на сніданок. Ми і ще 5 автобусів Анекс по 40-50 чол в кожному. Через всі наші позапланові зупинки, наш автобус приїхав останнім. Побачивши на стоянці вже 5 автобусів, я зрозуміла, що буде жесть. Але я все ще сподівалася, що сніданок буде приблизно як у нас в готелі, все чинно і красиво.

Насправді привезли нас в сарай якийсь. Там вже людей під 150. На всю цю юрбу 7 стандартних лотків з овочами всякими і в одному судячи із залишків були ковбаски. Черга стоїть до дверей. Тарілки вже встигли всі перелапати, лежать брудні.

Нашому автобусу їжі-то не дісталося, крім варених яєць і та й чесно кажучи гребували взагалі, після п’яти автобусів. Чаю ми не дочекалися.

Виглядало це так, що турки – господарі даного закладу вже думали згортатися, як тут ми прикатили.

Туалет на 10 кабінок – п’ять не закриваються, в деяких не прибирали з тиждень.

Гід наш, турок Махмуд, потім дуже довго вибачався за цей «більш ніж скромний сніданок», вірніше його відсутність. Ми всі звичайно, виїхали з готелів рано, ланчбокси нам з собою не давали. Взяти ввечері якихось булочок і фруктів ми не здогадалися, ми ж пам’ятали сніданки на екскурсіях в Індії і в Тунісі, там же все було відмінно.

Розчарування від цього «сніданку» трохи скрасили ці милахи кролики. Вони безтурботно жували свій корм і ми їм дуже заздрили – вже вони точно свій сніданок сьогодні отримали.

Кролики
Щасливі і ситі кролики

Після цього горе-сніданку голодні ми поїхали в текстильний центр. Єдиним корисним місцем в ньому був туалет, і ще дядечко з водою і морозивом. (1 долар дві пляшки води)

Суть всіх цих центрів, що на вході вам видадуть папірець або бейджик, за яким всі ваші покупки потім підуть відсотком вашому гідові. Всі обов’язково виходять, автобус їде на хвилин 40, і всіх заганяють в магазин. Благо, в цьому магазині ніхто не нависав і не нав`язував нічого.

Текстильний центр з себе представляє по суті базар зі всяким ганчір’ям. Ціни захмарні. Такий же текстильний центр в Києві в кожному підземному переході з цінами в 2-3 рази менше. Наприклад звичайна кепка 16 євро. Футболка 38 євро.

Дуже шкода було часу, краще б замість цього виїхали б о п’ятій ранку. А якщо прибрати цей кошмарний «сніданок» то і в 6.

Їхати в Памуккале 4 години із Сіде.

Перед самим Памуккале нас ще вивели на схил гори подивитися на панораму міста Денізлі.

Денизли
Денізлі

В Памуккале приїхали в 10 годин. Гід всіх активно агітував йти в басейн Клеопатри – за 10 доларів, гроші зібрав тут же в автобусі. Ми відмовилися, це його явно засмутило. Як потім виявилося, ми зробили дуже правильно.

На вході до археологічного комплексу гід роздав заздалегідь припасені квитки – не купував в касі, а були з собою. Два квитки виявилися вже використувані – на вході турнікети їх забракували. Це виглядало досить дивно.

Гід повів нас по території заповідника, в який входять власне самі травертин, древнє місто Іераполіс, басейн Клеопатри і музей.

Спека в цей день стояла неймовірна, 38 градусів, гід сказав, що так зазвичай у вересні не буває. З тінню в заповіднику сутужно, сховатися від сонця можна тільки за столиком однієї з кав’ярень, попередньо замовивши собі сік, наприклад за 16 лір.

У басейні Клеопатри

В бассейне Клеопатры
У басейні Клеопатри

Розповівши коротенько історію міста Ієраполісу і створення травертину, гід повів усіх в басейн. Всі бажаючі купатися пішли до шафок, ми пішли оглядати басейн. Басейн невеликий, а ось людей там дуже-дуже багато. Гід запевняв, що 45 хвилин в басейні омолоджують на 10 років. Ми не повірили і пішли гуляти по травертину.

Травертин Памуккале
Травертин

Травертин прекрасний, побачити його варто. Ми навіть пробачили наші ранкові муки. Але в голові все крутився сайт з екскурсією сюди за 26 доларів без їжі, магазинів, але зате по суті. При покупці екскурсії готельний гід Марина розповідала – що в їх турі все включено – і квитки, і їжа, а у інших за свій рахунок все. Квиток до заповідника 60 лір вартує. Про їжу краще не продовжувати. Краще самим в ресторанчику пообідати. Знайти, де поїсти – це не проблема в Туреччині.

Потім ми пішли гуляти по руїнах Ієраполісу, піднялися до античного театру, але на верхніх щаблях спека не відчувалася, дув приємний вітерець, відкривався прекрасний вид на Іераполіс, гори і долину.

Античний театр в Ієраполісі

Античный театр в Иераполисе
Античний театр в Ієраполісі

Гід дав три години все, половину туристів, звичайно, довелося чекати. Більшість прийшла в мокрих купальниках і ще переодягалися, як могли, бо роздягалень поблизу не було.

Коли все нарешті зібралися, ми поїхали на обід. Пам’ятаючи ранковий кошмар зі сніданком, ми приготувалися до гіршого. Але ось тут як-раз все було добре, обід порадував.

Після обіду нас повезли на дегустацію вина. Завели всіх в великий льох, два хлопчика швидко роздали чарочки. Представник магазину на дуже хорошій російській досить цікаво розповідав про вина, сиропі з ріжкового дерева, гранатовий сироп і його унікальні цілющі властивості. Потім ми стали пробувати вина – гранатове, тутове, персикове і динне. Тутове вино було цілком собі нічого, я б навіть купила. Але ось прийшов час оголошувати ціни на вина та ентузіазм у дегустаторів померк – пляшка вина коштує 24 євро (!!!). Правда пару чоловік все-таки щось купили, але я вважаю, що це перебір, стільки грошей за турецьке вино. Побачивши, що ми не група його мрії, продавець вина, що випромінював привітність, перетворився в сердитого дядька, вигнав нас на другий поверх, попередньо видавши бейджики.

На винодельне
Виноград

На другому поверсі знаходився великий магазин з оливковими оліями за фантастичними цінами (37 євро пляшка), косметикою на основі оливкового масла, сиропами і рахат-лукум. Коробка рахат-лукума коштувала 10 євро. Перед цим нам була прочитана лекція гідом в автобусі і продавцем в магазині, що весь рахат-лукум, який продають в коробках в сувенірних точках, це поганий рахат-лукум з цукру і годиться хіба що на подарунок тещі або неприємному начальнику, а у них хороший рахат-лукум, виключно з соку і продається на вагу. Ми не фанати рахат-лукума, тому поспішили покинути будівлю, яка влаштована за принципом ІКЕІ – ти повинен пройти всі відділи. На терасі магазину була велика проблема зі стільцями. Стояти на спеці, хоч в тіні винограду, чекаючи любителів рахат-лукуму було досить важко. Але все-таки нарешті всі зібралися, сіли в автобус і поїхали додому.

Дорога додому була дуже мальовнича, через красиві скелі, через ущелини, по серпантинах. Вранці ми всі це проспали, а тепер не могли відірвати очей. Все ж Туреччина – країна красива. Але ось цей підхід …

На зворотній дорозі нас все ж завезли знову в ранковий сарайчик нібито на вечерю, але вечері там судячи з усього не було, я навіть заходити всередину не стала, мені чоловік просто виніс стаканчик води. Після цієї зупинки всі туристи напевно мислили однаково – чи встигнуть до вечері в готелі. Звичайно ж зробили ще пару зупинок на заправках, відправили групу в Белек, відвезли другого водія. На щастя, в Сіде наш готель був першим на шляху прямування, і ми приїхали о 19:48, а вечеря у нас до 21:00, ми нарешті нормально поїли за цей день, видихнули і змогли нарешті виспатися. Щиро сподіваюся, що і група з Белека встигла на свою вечерю.

Отже ось такий тур. Рекомендую не слухати готельного гіда і їхати з місцевою турфірмою. Дивіться в tripadvisor, у кого високі рейтинги і де багато відгуків німців, там є відмінні варіанти.

Що стосується гіда, він сподобався. На зворотній дорозі розповідав нам про різних християнських святих, які народилися на території сучасної Анталії і взагалі виявив завидні пізнання в питаннях нашої історії. Читав нам по пам’яті Пушкіна і Єсеніна.

Читайте також:

Leave a Reply