Школа 45 во львове

Школа 45 у Львові в 2007 році, стадіон, колишній будинок піонерів

У цій школі я провчилася 11 років з 1986 по 1997 рік. Школу відкрили в 1980 році. Мій брат був в першому потоці першокласників.

Школа – це не просто будівля, це безліч спогадів дитинства. Я часто приходжу до школи під час своїх приїздів, в цей раз мені вдалося погуляти всередині.

Вестибюль. Він точно такий же, як і 10 років тому, коли я закінчила школу. Такий же зелененький. На дошці зліва висів розклад. На фото праворуч двері ведуть в їдальню, а справа за кованою аркою – умивальники і дзеркала. Після уроків старшокласниці там чепурилися. Від їдальні вліво йде коридор, який веде в великий спортзал і в молодшу школу.

Навпроти спортивного залу вікна виходять у внутрішній двір школи. Я там жодного разу не була, здається. Двері ведуть в великий спортзал, там ще є басейн. В мої часи він працював, зараз не знаю. На наступному фото – великий хол, що веде в молодшу школу. Тут є окремі двері і молодші школярі виходили через них. На фото праворуч – роздягальня для молодших классов.Слева від роздягальні колись давно був медпункт, потім він переїхав на другий поверх.

Молодша школа

Там де корабель – це перший поверх молодшої школи. На слідуючим фото – другий поверх молодшої школи. Тут навчалася я і всю цю красу зробили в 1987 році. Якраз я перейшла до другого класу. Двері мого класу – самий праві в кутку на другому фото. Хатинка і шведська стінка теж на другому поверсі.

Коли я вступила до 1 класу, проводили реформу освіти і тоді набрали перших шестирічок. Я була як раз в такому експериментальному класі. Ми вчилися за новою програмою, у нас були нові підручники. Перший клас ми вчилися в дитячому садку поруч, вранці у нас були уроки, потім ми обідали, спали, гуляли, робили домашнє завдання. А на другий клас нас вже перевели в справжню школу. Так як одночасно в школі виявилися класи з однаковими буквами, до табличок над дверима дописали “ш” і “с” – “2-Аш” – 2-А шестирічки, і “2-Ас” – 2-А семирічки. Потім семирічки з третього класу відразу перейшли в п’ятий, а ми залишилися вчитися в четвертому. Було дуже прикро, вони потім школу на рік раніше закінчили.

На третьому поверсі молодшої школи нічого цікавого. Там не встигли зробити такий ремонт, здається там географічна карта намальована на стінах.

Прогулюючись по школі я зустріла кращу в світі вчительку англійської мови Джуз Тетяну Павлівну. Вона вчила мене з 8 класу. За що низький їй уклін.

Джус Татьяна Павловна
Тетяна Павлівна

Старша школа

Подорожуємо у старшу школу. Тут не так симпатично, як у молодшій, особливо на третьому поверсі. Нудні зелені коридори. А на другому були темно-рожеві. Тому третій поверх ми проходимо швидко і спускаємося в ліве крило будівлі, там де знаходиться вхід до актової зали, бібліотеки, засідає директор, знаходяться кабінети фізики та хімії.

На першому фото – коридор, що веде до актової зали. Зліва бібліотека, праворуч маленький коридорчик, що веде в крихітний кабінет англійської мови, а навпроти там начебто зберігали підручники. Далі нудний коридор на 3 поверсі і дві останній фото з самого затишного місця в школі – тут знаходяться кабінет фізики, хімії, а арка праворуч в дальньому кутку веде в ще один кабінет англійської, а далі там ще сховався кабінет географії. У всіх цих кабінетах є кафедра і спеціальна дошка і взагалі школа була оснащена досить непогано.

У кабінеті біології на 1 поверсі у нас взагалі був прямо зоомузей – там були скелети кішок і зайців, безліч колб з заспиртованими жабами і мишами в розрізі, навіть був людський мозок – тоненькі такі скібочкі. Там було дуже цікаво. Цей клас був закріплений за моїм класом, нашої класною керівницею була Тетяна Володимирівна Мирович з 5 по 7 клас. І ми кабінет біології постійно прибирали і протирали пил з усіх цих колб і скелетів. А ще в колишньому туалеті поруч з кабінетом біології була велика оранжерея, там ми теж прибирали і її всі тихо ненавиділи. Але в 5 класі Тетяна Володимирівна ще вела хімію, і ми господарювали в кабінеті хімії. Там прибирати було набагато приємніше і менше роботи. Хоча у нас був свій клас в молодшій школі на 3 поверсі і я його ненавиділа. Там були поламані стільці і парти і взагалі він був у поганому стані.

Головний вестибюль і дошка пошани або як це ще назвати. Вівтар взагалі.

Прогулянка навколо школи

Зі школи ми виходимо прогулятися на шкільний стадіон. Стадіон сильно заріс і не дуже доглянутий. Але оновили дитячий майданчик. А за воротами школи на тротуарі влаштували базар. Не уявляю, як тут школярі ходять вранці серед всіх цих МАФів і після уроків, коли вони всі відкриті і там товпляться покупці.

За стадіоном на території колишнього палацу піонерів побудували якісь металоконструкції. Асфальт на стадіоні роздувся, всюди проростає трава. Бігати по такому покриттю травмонебезпечно.

Не скажу, що стадіон був моїм улюбленим місцем в школі. Фізкультуру я ненавиділа і всіляко ухилялася. Особливо я ненавиділа бігати 14 кіл по цьому стадіону, а у нас був такий норматив. Це було неймовірно нудне заняття.

Трибуни покрили якоюсь стрьомною бляхою. В мої часи тут були зелені дерев’яні лавки. Крім великого стадіону у нас ще був маленький – майданчик для гри в баскетбол і міні футбол навпроти молодшої школи. Зазвичай молодша школа на групі продовженого дня там гуляла.

Вікна молодшої школи і новий майданчик, його побудували вже після мого випуску.

Той самий другий стадіон. Двір молодшої школи відгородили парканом, накопали якихось пагорбів, щось там відбувається. Будівля з зеленими дверима на фото праворуч на задньому плані – басейн.

В мої часи всіх цих парканів не було. Не знаю, навіщо це потрібно. Цегляна стіна зберігає в собі безліч спогадів. За нею є невеликий майданчик з гіркою. Там пройшли всі мої прогулянки під час продовженого дня. Ми там бігали, робили “секретики”, ховалися.

Колишній палац піонерів

Колишній палац піонерів. Біля нього якийсь лісоповал. Зараз палац піонерів називається Будинок творчості дітей та юнацтва.

Я ходила сюди на різні гуртки, ніде довго не затримуючись. Якщо в хронологічному порядку, то спочатку мене записали на гімнастику і хор. З гімнастики мене швидко виперли, а на хорі я протрималася найбільше, хоча я кидала пару раз, потім приходила з повинною, років зо три точно я там співала. Раз з гімнастикою не склалося, мене відправили на народні танці, але там була туга смертна. Танців ми не танцювали, а без кінца відпрацьовували якісь рухи, нас було дуже багато – багато-багато рядів дівчаток в синіх купальниках. Короче кажучи кинула я цю справу.

Потім я займалася на гуртку ліплення, там було цікаво. У нас була величезна ванна глини. Перед тим як щось ліпити, потрібно було підготувати глину. Найненависніше заняття. Потрібно було брати шматочки глини і перетирати, що б прибрати всі піщинки і сміття. Готову глину треба було скласти в пакет і підписати. Після того, як приготовлено досить глини, можна було ліпити. Потім її обпалювали і наступав етап прикрашення. Спочатку її повністю білили, а потім малювали. У суботу влаштовували чаювання з самоваром і бубликами.

Педагог була дуже захоплена жінка, любила то що зараз називають хенд-мейд. Пам’ятаю, вона допомагала одній дівчинці робити подарунок мамі – кошик з стрічки на основі мила. До сих пір пам’ятаю як вона це робила. У шматок мила по краях вона натикала пачку шпильок, а потім обмотувала це все стрічкою. Я так загорілася, теж хотіла зробити таку корзинку, мені навіть купили стрічку, але стрічка була потім витрачена на безліч інших важливих справ.

Ще я ходила на ляльковий театр, тому що туди ходила моя однокласниця, а я за нею все повторювала. Я була провідною в спектаклі, а у неї була маленька роль. Ми самі робили ляльок. Коли була призначена прем’єра, я спасувала і “захворіла”. Потім я намагалася уникати крило, де був той гурток.

Потім я пішла до ізостудії. Там я багато дізналася про перспективу, світло і тінь, як будувати обличчя і фігуру, змішувати фарби. Там було круто. Я малювала портрет Снігової королеви, я малювала і опрацьовувала його пару місяців і він мене так задовбав, що я кинула. Коли влітку наш шкільний табір повели до палацу піонерів на виставку робіт, я побачила свою Снігову королеву, підписану моїм ім’ям і прізвищем. Мої однокласники були в шоці. Це були мої 5 хвилин слави. У гурток я так і не повернулася.

У 3 класі навесні мама віддала мене на акордеон разом з моїм однокласником Дімою. Акордеон – це сама громіздка і жахлива річ в світі. Я його ненавиділа. Вистачило мене приблизно на місяць, але виною стала хвороба, я сильно захворіла і місяць пролежала вдома. Аккоредон був забутий.

Після закінчення 4 класу я до палацу піонерів більше не ходила, а він незабаром перестав бути палацом піонерів.

Ось і казочці кінець, а хто слухав – молодець.

Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *